Як це було: спогади працівників Одеського радіо

До Всесвітнього дня радіо, який відзначили 13 лютого, ми публікували розповіді журналістів і редакторів Українського радіо Одеси. Також своїми спогадами та історіями поділились колишні співробітники тоді ще Одеського обласного радіо.

Читайте також: Радіоведучі Українського радіо Одеси Геннадій Степаненко та Олена Халілова 一 про знайомство з професією

Любов Сивокобиловська працювала на радіо з 1982 до 2018 року, на роботу влаштувалася випадково, щоб не було розриву у стажі. 1,5 роки була секретарем, а потім перейшла у фонотеку.

«Тоді радіо було одне на всю область, а мовило на три області. Фонотека була велика — надходження з Києва і наші власні записи. Для перезапису музики приходили люди різного віку, з деякими потім довго підтримувала зв’язок.

Одним із них був полковник запасу Титаренко А.П. На знак подяки він подарував мені карбування зроблене своїми руками. У 1991 році я перейшла до звукооператорів. Монтували багато цікавих передач, радіопостановок. Передачі різними мовами — “Актуалітець” — молдавською, “Ана тарафи” — гагаузькою, “Роден край” — болгарською, “Диво-слово” — українською. А ще були й “У концертних залах”, “Благая весть”, “Люди мого краю”, “Туристичними стібками” та багато інших. Деякі з них зберігаються у радіофоні.

Випуски новин увечері були на 30 хвилин. Інколи перша частина випуску йшла в ефірі, а другу частину ще монтували. Або приносили випуск за 1,5 хвилини до початку ефіру.

Передачі монтувалися на великих рулонах аудіоплівки. Від страху не встигнути до початку ефіру тряслися руки і ноги, коли бігла з плівкою була одна думка — не спіткнутися і не випустити плівку. Працювати було цікаво, жили дружно. Разом відзначали свята та дні народження. У 2013 році мене призначили начальником цеху радіомовлення та звукозапису, який пропрацював 5 років», — ділиться Любов Сивокобиловська.

Олександр Городилов, з 1999 по 2009 рік працював ведучим, коментатором, старшим редактором редакції радіомовлення. Зараз — співробітник Українського інституту національної пам’яті.

«На радіо я прийшов разом зі своїм другом Богданом Осінським ще 1999 року. Тоді на базі обласного радіо працювала FM-радіостанція “Радіо на Троїцькій”. Ми, носії сучасних, на той час, музичних субкультур вирішили запропонувати авторську програму “Sonar”, з якою виходили близько 10 років у різних форматах.

Дуже добре пам’ятаю той день. Всі мої уявлення про сучасне радіо розбилися об вхідні двері дуже “совкової” установи. Скільки себе пам’ятаю, “Говорить Одеса…” зранку і ввечері. І образ “нашого Левітана” Вадима Сочинського, його змінниці Олени Назарко, журналістів і коментаторів Василя Борецького й Леоніда Дениска. І тут все так максимально просто, звичайно, навіть бідно.

Пам’ятаю кабінет “директора ФМ”, а загалом головного редактора радіомовлення Сергія Комара. Ми розповідаємо про наш проєкт, наскільки він має вбудуватися в архітектуру радіо. Розповідаю йому про свої ранки й вечори під голос Сочинського. І тут Сергій Комар каже: “Хвилинку!” Виходить із кабінету і заводить монументально інтелігентну людину пенсійного віку: “Знайомтесь, Олександре, це той самий Сочинський!” В мене тоді забракло слів.

Так склалося, що вся моя робота спочатку на ФМ, потім кореспондентом, старшим редактором редакції радіо проходила пліч-о-пліч з цією людиною. І, що приголомшує, оцей образ монументально інтелігентної людини так нікуди й не зник. А ми всією редакцією були великою родиною.

Тоді ми працювали зовсім не за зарплатню, яка була образливо мінімальною. Скоріше за все, ми всі присвячували себе радіо заради атмосфери. І все це в “нульових” роках, коли радіо остаточно втрачало монополію на мовлення: від дротового радіо відмовлялися, а ФМ-частоти роздавалися комерційним структурам.

Хочеться згадати тих, кого вже немає серед нас, але вони точно залишаються в наших серцях: Володимир Невмитий, Вадим Сочинський, Сергій Комар, Леонід Дениско. Але й завжди приємно згадувати минуле з друзями й товаришами-колегами: Геннадієм Степаненком, Андрієм Тимчиком, Віталієм Бошковим, Іриною Сечковською. Всім-всім-всім. Ну неможливо забути все це і кожного з тих, кого згадав, а хто залишився за кадром. Ви всі — частина, зокрема й мене!», — згадує Олександр Городилов.

Читайте також: «Вважаю свою роботу найцікавішою на світі». Ірина Сечковська та Світлана Стрельцова 一 про Українське радіо Одеса

Іван Шевчук, з 1993 до 2007 року працював на радіо, з 2001 до 2007 року — на посаді головного редактора.

«Часом кажуть про якусь магію радіоефіру. Не надто схильний до якихось пафосних епітетів, все ж мушу припустити — щось у тому є. Щось, що змушувало людей якісно і відповідально готувати своє живе слово на багатотисячну публіку. Навіть у ті жалюгідні 90-ті. 

Так от — люди. Це єдине, що хочеться згадувати ще через 15 років відтоді, як полишив радіо. Не завдяки, а всупереч, вони готували програми, які не соромно транслювати і не соромно слухати. На старенькій техніці, при повній відсутності стимулів до професійної майстерності. На одних тільки уявленнях про пристойне поводження у ефірі. На одному тільки бажанні робити свою справу добре. Просто тому, що на початку і в кінці програми ти називаєш своє ім’я.

Деякі з цих імен вже тільки в нашій пам’яті. Не минуло й місяця відтоді, як не стало Ірини Горбаченко – однієї з «Ірин», що багато років були культурним брендом нашого радіо. Кілька років тому ми попрощалися з Вадимом Сочинським. Його голос протягом десятиріч був голосом нашого радіо. Для мене він був взірцем професіонала — не просто у дикторській справі — а професіонала взагалі. Ірина Падоріна. Коли я став головним редактором, Ірина Леонідівна була незамінним помічником і порадником — я точно знав, що коли щось роблю не так, то буду поінформований про це негайно і без зайвих реверансів. Володимир Невмитий. Прекрасний журналіст і надзвичайно інтелігентна людина. Це, певен, однозначно засвідчили б і колеги, що працювали під його керівництвом вже після того, як я пішов з радіо. Віктор Козюра — майстер вишуканого слова, м’який і доброзичливий керівник.

Що з нею, з тією школою сталося зараз? Напевне, слід визнати, що традиція, започаткована ще 1929-го, на зламі 14-го була перервана. Це, може, й прикро для когось, але цілком логічно. Те, у що перетворили систему державного мовлення, вже й насправді можна було вилікувати хіба шляхом ампутації. Новий організм спробували сформувати на тих засадах, які ми безрезультатно намагалися запровадити кілька десятиріч тому. Ощадливе використання ресурсів, орієнтація на професійні стандарти та запити аудиторії, конкурентоспроможна зарплата», — зазначає Іван Шевчук. 

Нагадаємо, Українське радіо — найбільша FM-мережа та найпопулярніше розмовне радіо країни із середньодобовим охопленням майже мільйон радіослухачів. 

Програми Українське радіо Одеса можна слухати у прямому ефірі на приймачах: Одеса – 91,4 FМ, Кам’ янське (Арцизький район) – 103,3 FМ, Болград – 105,7 FМ, Велика Михайлівка – 104,5 FМ, Кодима – 102,6 FМ, Подільськ – 103,6 FМ, Рені – 105,9 FМ, Тарутине – 99,2 FМ, Захарівка – 102,1 FМ, також на сайті філії та в мобільному застосунку suspilne.radio.