«Відчуття своїх», — Олена Кваша про натхнення для проєктів

«Відчуття своїх», — Олена Кваша про натхнення для проєктів

8 гру. 2022

Олена Кваша — на Суспільному від початку його створення у 2017 році. Спершу була продюсеркою філії у Кропивницькому, а з березня 2021 року за результатами відкритого конкурсу — на Суспільне Одеса.  За роки на Суспільному Олені вдалося налагодити співпрацю з багатьма культурними й спортивними організаціями, громадами, реалізувати низку телепроєктів, зокрема разом із національними спільнотами Одещини. В інтерв’ю Олена розповіла нам про професійні й життєві виклики — як для лідерки команди, так і особисті.

Читайте також: Інфогігієна та юридична обізнаність: результати навчання в Одесі від Суспільного

Олено, майже два роки ви працюєте на Суспільне Одеса. Які виклики вас чекали на новому місці роботи на початку?

— Для мене майже два роки роботи в Одесі промайнули дуже швидко, я б сказала, навіть зі швидкістю світла. Про що це свідчить? Очевидно, про те, що було багато цікавої роботи, нових форматів і знайомств, і партнерств.

Генеральна директорка Одеської національної наукової бібліотеки Ірина Бірюкова та Олена Кваша

Ми з колегою — менеджером Одеської філії Суспільного Назарієм Максимчуком — окрім творчої й зовнішньої політики, так би мовити, поставили собі завдання поліпшити умови роботи колегам з відділу новин, і зробили це. Вже рік як у колег є свій простір — сучасний ньюзрум. Ми отримали підтримку від центрального офісу Суспільного і змогли оновити технічну базу нашого каналу. Це надихає. Також ми облаштували простір для зустрічей та концертів, музей — те, що робили й самотужки, зокрема, із колегами та партнерами. Водночас, звісно, ці два роки не можна назвати легкими. На цей період випало багато «бонусів»: від ковіду — до війни. Але це — реальність, і ми, так само як і мільйони людей в країні та світі, давали й даємо відповідь цим викликам. Своєю роботою. Як всі. Щодня.

Відкриття сучасного ньюзруму на Суспільне Одеса

Фото — Володимир Шевчук

Під вашим керівництвом Суспільне Одеса створило багато проєктів. Що найбільше запам’яталося? 

— Виїзні студії, перший «Ранок на Суспільному» в Одесі, фестиваль «Два дні і дві ночі нової музики», «Диктант національної єдності» (як перша масова акція і як символ спротиву російській агресії — диктант писали з героями наших програм і партнерами в катакомбах), міжнародні зустрічі, участь в освітніх проєктах і програмах цього року, вже під час війни. Цього місяця — перша зйомка телевізійної версії світової прем’єри опери «Катерина»: топовий проєкт, який ми відзняли разом із командою регіонального мовлення Суспільного, Українського Радіо, разом із режисером Сергієм Жуліним, командою операторів Суспільне Одеса. Виділити щось складно — всі проєкти рідні і важливі. 

Команда «Ранку на Суспільному» в Одесі

Радіодиктант національної єдності в одеських катакомбах

Читайте також: Миколу Чернотицького переобрано членом Виконавчої ради ЄМС

Минулого року ви отримали нагороду у номінації «Генератор ідей» корпоративної премії «Суспільний код-2022». Колеги відзначили вас як натхненницю для цікавих проєктів. Як ви даєте з цим раду під час війни?

— Звідки приходять ідеї — складно сказати, це завжди якась нова історія. Єдине, що стабільне в цій формулі, — мені особисто має бути цікаво, а далі — починається процес. Мені важливо зробити філію та команду видимою в інформаційному полі регіону і країни, виявляти крутих членів команди, об’єднуватися навколо спільних ідей.

Фото — Володимир Шевчук

Йде десятий місяць повномасштабної війни. За цей час для багатьох українців життя змінилося кардинально. А як змінилося ваше?

— Додалось відповідальності й бажання захищати. Це і про роботу, і про особисте життя. Якось я прочитала: «Війна — це випробування, як для воїнів, так і для тих, хто чекає». Власне, так. Все правильно. Я, як і всі в Україні, сьогодні проходжу цей іспит. З коробками ліків, шкарпетками, рукавичками, телефонними перемовинами, чеканням на відповіді з «нуля», пошуками старлінків, готуванням 40-літрових каструль борщів і хто його вже згадає, з чим ще. Дякую всім, хто поруч на цьому іспиті.

На початку повномасштабного вторгнення команда Суспільне Одеса, попри обстріли, виходила в ефір щодня. Як вам це вдалося? 

— З першого дня війни ми продовжили працювати й не припинили своєї роботи. Ми мали план дій, який склали ще до початку повномасштабного вторгнення. Ключовий фактор — безпека людей. Ми розробили схему дистанційної роботи. Було готове сховище. Провели навчання з першої допомоги. Ми знали: телевізійні вежі й наші мовники можуть бути об’єктами для обстрілів ворога. І, на жаль, мали рацію. Я виїхала до колег із Суспільного у Кропивницькому, звідки ми налаштували вихід новин, які я, власне, і вела. Дуже вдячна команді Кропивницької філії за підтримку й активну участь у цій роботі.

Коли ви вирішили повернутися до Одеси?

— Коли відбувся перехід на інформаційні випуски локальних новин без ведучого в кадрі. Мій особистий марафон закінчився, і я повернулася в Одесу. Де, власне, ми з колегами продовжуємо свою роботу і зовнішню, і внутрішню (навчатися, хоч і війна, — потрібно), готуємо нові проєкти. В останні дні ми маємо ще й випробування блекаутом. Працюємо стабільно і допомагаємо колегам, які цього потребують. Власне, рік плануємо закінчити теж цікавим проєктом. Деталі — згодом.

Хто вас підтримує найбільше? Як змінилися ваші плани і мрії — особисті та кар’єрні?

— Настрій і необхідна підтримка йдуть від рідних і близьких, друзів і колег. Я помітила, що в наших взаєминах, очних і онлайн, з’явилася нова риса — яскраво виражена турботливість, відчуття своїх. А ще — настрій ти створюєш сама. І підтримку. І від цього теж отримаєш заряд. Вдалося щось добути для друзів в ЗСУ або вирішити по роботі — круто, радієш! Особисті мрії і плани — ні, не змінюю. Бо це певна зрада самої себе і поразка, тому продовжую мріяти й планувати на довоєнному рівні — це мій персональний спротив.

Що для вас означає працювати в команді Суспільного Мовлення нині? Що цінуєте в роботі?

— Робота в команді Суспільного — це про спільні ідеї й цінності. На цій основі, переконана, завжди народжується найкраща команда. І я рада в ній бути.